Відповідь на допис Анастасії Валеріївни "Що стосується організації практики....".
… Проблема із спостереженнями уроків, на нашу думку, полягає не в організації практики, а в стійкому небажанні студентів чути своїх викладачів й виконувати завдання практики.
Якщо дозволите, то поговоримо про це.
По-перше, дівчата в школах (24, 39, 45) дивляться у вчителів 4-6 уроки, тобто по 2-3 уроки у одного вчителя. Яка може бути одноманітність, якщо один урок мови, інший - літератури, подивилися в одного вчителя, потім у іншого, а це різні класи, різний програмний матеріал. Ще раз підкреслюю – по 2-3 уроки у різних класах, різних учителів.
Але дуже рідко хто з дівчат дивиться уроки не тільки у свого вчителя: не хочуть працювати злагоджено у підгрупах, чекають, що їх будуть водити за руку, або примусову поведуть на уроки.
От хто в базових школах на минулому тижні нормально провів спостереження? Судячи, з того як здавали індивідуальні плани - ніхто (була б рада, якби помилялась).
По-друге, одним із завдань спостереження є знайомство із шкільною програмою. Ви до державного іспиту, до початку самостійної роботи повинні оволодіти змістом шкільної програми, тобто знати, що і в якому обсязі, у якому класі вивчається. Як правило, за три роки ви ходите на практику в різний час, і тематика уроків ніколи не повторюється, отже кожний раз ви сідаєте й вчите разом з учнями програмний матеріал – наповнюєте свою пам’ять, отримуєте досвід вивчення шкільної програми різних класів. А що в реальності? Ви всі повертаєтесь з практики і не можете навести жодного прикладу теми уроку, у якому класі який матеріал опрацьовується тощо. Іноді ви навіть свої власні уроки не можете згадати. Оце так якість! Мені, наприклад, пощастило, бо я пам’ятаю свої уроки з педучилища, а це було у далекому 1990 році, пам’ятаю уроки що проводила у 1994-1997, пам’ятаю уроки, що готувала разом із студентами після 2000 року. А ви?
То ж подумайте, може ви не на тому зосереджуєте увагу, коли спостерігаєте, бо дивно, у вас виходить, що учні одне й те ж саме вчать усі роки в усіх класах, і для вас нічого нового і цікавого.
І нарешті, найголовніше. Проблема що і навіщо писати? Вона, як правило, знову ж пов’язана з тим, що ви пишете для нас (щоб дали спокій), а не для себе. Вам не цікаво, ви не вмотивовані, от писати вам складно. Бо душу не вкладаєте. Ви навіть не замислюєтесь, що це велике щастя, якщо хтось пускає на урок, коли почнете працювати, будете ґулі набивати, але ніякої гарантії, що вас так само радо пустять. Якщо б ви усвідомили мету ваших спостережень, то рука сама б хапалася за ручку. Ви ніколи не задумувалися, що коли ми спостерігаємо ваші уроки, то весь час ведемо записи? Чому ж тоді нам записи треба, а вам ні? Бо ми фіксуємо й логіку, стиль і манеру, недоліки і помилки організації, і способи активізації учнів, прийоми підтримки уваги. Це завжди індивідуальне, різне, неповторне. Під час спостережень у нас з’являються варіанти покращення будь-якої репліки, інструкції, завдання, народжуються ідеї, які на етапі планування, без присутності в аудиторії, можливо, й не з’явилися б.
А висновки … Кожного року ми намагаємося від вас отримати якісні висновки, осмислене спостереження. А маємо відписки. Ви навіть власні уроки не можете (точніше не хочете) проаналізувати. І слів бракує, і бачення відсутнє. Усе намагаєтеся зробити для когось, а не для себе. А висновки мали б містити не лише загальну характеристику уроку (урок результативний, використано методично виправдані види та форми роботи тощо), а й аналіз кожного етапу – яка мета стояла (яка б могла стояти), що вдалося, за рахунок чого досягали результат, що не вдалося, щоб, на вашу думку, варто було зробити. Але де такі аналізи? І проблема не в часі. Якщо я спостерігаю, і бачу, що варто було б дещо змінити, що обраний вид роботи проведено недоцільно, то мені не потрібно багато часу, щоб про це написати. Інша справа у наших студентів – прийшов, подивився, щось зафіксував, написав висновок на п’ять-шість речень, а потім усім довго розказував, як важко вести спостереження. Ще можна образитись на керівників і весь світ, що так негуманно з вами вчинили – примусили відвідувати уроки.
Замість висновку
Це вже склалося, мабуть, історично, що вчитель і учень часто говорять про одне й те ж саме різними мовами.
Ми вважаємо, що у вас проблема із спостереженнями, і ви вважаєте, що у вас проблема із спостереженнями, тільки дивимося на її розв’язання по-різному. Бо, мабуть, мета у нас різна: ми ще наївно вважаємо, що вас можна навчити, а ви усі зусилля докладаєте, аби нізащо не навчитися…
…Пройде зовсім небагато часу і ви будете з нами в одному човні, можливо тоді, для декого настане прозріння. Ми в це віримо! Чи варто?
Олена Анатоліївно, після практиці у 24 школі на третьому курсі, яку я проходила у Вас я зрозуміла, що потрібно робити і як. Тому кожен урок, який я відвідаю, я записую та роблю замітки.
ВідповістиВидалитиЩодо"Ви ніколи не задумувалися, що коли ми спостерігаємо ваші уроки, то весь час ведемо записи? Чому ж тоді нам записи треба, а вам ні?" я повністю погоджуюся з Вами, тому пропоную робити не просто спостереження. На мій погляд ми маємо робити щось схоже на Вашу роботу теж робити помітки. А щоб не просто говорити "я не згодна", "мені не сподобалось" - зробити свій власний конспект того ж уроку, в якому змінити те, що (на думку студента) не вдалося вчителю, не було доцільним, тобто запропонувати щось своє.
Ваші спостереження Ви робите для нас, щоб навчити нас на наших же помилках. Я дуже гарно пом'ятаю практику у 24 школі, коли після наших перших уроків Ви нам показували на наші помилки, пропонували щось змінити. Ми конспекти писати навчилися завдяки Вам. Дякую!
Я не говорю, що потрібно убрати ці спостереження. Вони нам потрібні. Але щоб вони не були "відписками" , я вважаю, треба щось змінити- вмотивувати студентів, щоб вони до них відносились ні як до зошита, який треба здати і все, а як для своє праці.
Цілком згодна! Дорогу здолає лише той, хто йде. Здається, ви вже всі відчули, що на українській практиці від вас не вимагають писання за шаблоном. І спостереження поки що ніхто суворо не оцінював (уже є й слава богу). А от якщо ваші висновки і реакції справді будуть такі як ви говорите, то залишається лише сісти і написати, хай не всі - хоча б декілька - для зразка для наступних поколінь студентів.
ВідповістиВидалитиА то ми вмотивовуємо, вмотивовуємо, розказуємо, що ми вам усе віддамо, це для вас, а не для нас.
Нам потрібно лише три зразкових папірця: Табель, Характеристика і Звіт, а усе інше - це ваші матеріали (робочі, для роботи): Щоденник, Конспекти.
А нам студенти ночами після практики їх пишуть, переписують, бідні плачуть, недосипають...
Можливо на кафедрах наших сусідів виробився інший погляд: сто п’ятдесят листочків і кожен у файлі? Можливо це специфіка предмету, не заню.
Але за три роки ви, сподіваюсь, зрозуміли, що ми папки і файли не колекціонуємо, нам потрібна робота студентів під час практики, а не після її завершення.
Говорю ВИ, бо звертаюся до всіх, хто вміє і хоче слухати, чути, розуміти.
Успіхів!
Практика нам потрібна для того, щоб навчитись передавати знання учням. Вона для нас- перший вчительський досвід.
ВідповістиВидалитиПом'ятаю себе на першому курсі, коли я починала свою педагогічну діяльність репетитором. Доводилось постигати усі труднощі самій через підручники, інтернет, досвід колег та інтуітивно. Зараз аналізуючи мої перші спроби, я бачу, що десь були не враховані вікові особливості учнів, десь не вмотивовані, десь дуже складне завдання. Але в мене був і успіх, бо мені вдалося начити за рік шостирічну дівчину писати англійською, читати та переводити (іноді складні для неї) тексти. З початком вивчення методик викладання (мов та літератур) я і змогла зрозуміти свої помилки та успіхи. Зараз я працюю у школі вчителем англійської мови- ця робот є для мене дуже цікавою, бо учні різні. Вони дивовижні. Але все ж таки досвіду ще мало. Тому після кожного уроку я виходжу і міркую вдалося мені донести до них те, що я хотіла; як це перевірити; потрібна була та вправа чи ні; тому я і говорю о тому, що потрібно не просто дивитись, а міркувати над тим, як би я це зробив.