Міркуємо. Обговорюємо.
Шановні наші
практиканти, принаймні найактивніші, ті хто регулярно читають наші
повідомлення на блозі, звертаємося до вас як до незаангажованих і свідомих представників
севастопольської молоді.
Ви всі знаєте, що
21 лютого відзначається Міжнародний день
рідної мови. Цікаво дізнатися вашу думку з таких питань:
1.
Як ви
для себе визначаєте поняття рідної мови?
2.
Чи існує
проблема рідної мови для севастопольця, школяра, людей старшого віку?
3.
Чи допускаєте
Ви можливість, що російськомовні севастопольські діти можуть вважати українську
рідною? Як багато таких севастопольців?
4.
Які форми
підтримки та захисту української мови доцільні та необхідні в нашому місті?
5.
У
якій формі варто сприяти розвитку російської мови у нашому регіоні та в
Україні?
6.
Які
ви бачите перспективи розвиту української мови у нашому місті та загалом в
Україні?
Сподіваємося, ви
зможете висловитися з цих питань відверто, адже ви сьогодні гуманітарна еліта
міста і ваша думки, навіть суперечливі, є важливі й цінні.
Ого!!!Нічого собі, які питання)Ну...спробуємо)
ВідповістиВидалитиЧесно кажучи, мені важко висловляватись щодо цього питання, адже я не севастополець і ситуацію знаю досить поверхово, але все ж...
ВидалитиДля мене рідна мова - це мова, яку найбільше люблю, якою розмовляю здитинства, якою розмовляють найближчі мені люди... Для мене це українська, і проблем з цим ніяких немає, хоча думаю у севастопольців також не виникає проблем, просто для них рідною є російська.
Думаю, рідко зустрічаються жителі міста, які б вважали за рідну українську, рідко або й ніколи!)))
Хоча на форумі якось наткнулася на слова: "Я з Севастополя, все життя живу тут, але розмовляю та вважаю рідною українську мову..." Щось в такому дусі, правда мені якось слабо в це віриться, можливо, я просто песимістка)))
Щодо перспектив розвитку української у Севастополі я навіть не знаю...адже більшість населення досить вороже ставиться до будь-яких проявів української (згадую,як я їжджу у маршрутках, говорячи по телефону українською, і всі по черзі обертаються,щоб подивитися на мене - зараз вже привична справа, а от раніше було трохи непособі)))
Мені здається, багато залежить від шкільних вчителів, які повинні прищеплювати дітям змалечку любов до української. Своїм прикладом показувати всю красу українського слова, щоб діти слухали і їм хотілося б теж так красиво говорити.
Але, на жаль... за 3 роки практики у 3 різних школах не зустріла жодного такого вчителя(((( Усі вчителі постійно переходять на російську мову, а навіть говорячи українською, вживають безкінечну кількість русизмів, дозволяють дітям говорити російською...
Вірю в те, що мені просто такі вчителі попадалися, але є й інші... повинні бути...
Не знаю...не бачу більше ніяких перспектив...я ж кажу: песимістка! ...або, як каже мій дядя: "Віддати Крим Росії!")))) хахах
Про російську мову краще не буду висловляватись, а то зі своїми "крайніми западенськими" поглядами... )))
А у вас вийшло не переходити з учнями на російську, як вони на це реагують. А з ким із севастопольців ви можете спілкуватися і не переходити на російську.
ВидалитиМи, на жаль, переходимо на російську, щоб не ображати, не провокувати, це не зручно. А от якби й російськомовні поважаючи нас переходили на українську!
Так-так, якби...як каже бабуся, якби в роті виросли гриби, то ми б і в ліс не ходили)))щось я всіх цитую сьогодні))) Щось слабо віриться в те, що російськомовні колись почнуть нас поважати і переходити на українську...для початку її ж ще вивчити треба, щоб переходити на неї)))
Видалити*А про учнів я писала у блозі, що у вчительки на уроках вони можуть і російською говорити, а в мене всі старалися українською (навіть хлопчик, у якого майже не виходить говорити, я його виправляла і він повторював за мною). Цей факт надзвичайно приємний!!!
А із севастопольців нізким не можу говорити українською, адже трохи проблематично різними мовами говорити, нівіть якщо вони схожі. Можливо лише у сім'ї моєї тьоті, коли ще раніше просто відпочивати приїжджали сюди.
Видалити"Щось слабо віриться в те, що російськомовні колись почнуть нас поважати і переходити на українську...для початку її ж ще вивчити треба, щоб переходити на неї)))"
ВидалитиМожна я це при нагоді процитую?
не забудьте тільки автора вказати =)))хахах
ВидалитиМашо, не всі в Севастополі такі. Якщо я знаю, що людина розмовляє українською,чому б і мені не відповідати українською.
ВидалитиАле дуже часто люди дивуються. Постійно чую, щось схоже на таке :"Ти ж з Севастополя,звідки ти знаєшь українську?".
"Щось слабо віриться в те, що російськомовні колись почнуть нас поважати і переходити на українську...для початку її ж ще вивчити треба, щоб переходити на неї)))"
ВидалитиМи так й робимо, коли на кафедру української заходимо. х)
Так,насправді, всі дивуються, адже мало таких в Севастополі,які мають бажання говорити українською!
ВидалитиА от твоє бажання схвальне, тепер будемо з тобою українською спілкуватися...тепер нас троє)))
Є трохи дива й в нашому світі. Справді, у наших студентів є вже природна реакція перейти на українську, от тільки ми не знаємо з поваги чи з інших причин.
ВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВидалитиЦя реакція була і до університету, а зараз тільки підсилилася. Навіть трішки пишаєшся, можешь підтримувати розмову на мові,яка є рідною для твого співрозмовника. Йому комфортно,а тобі приємно.
ВидалитиСпробую висловитися і я.
ВідповістиВидалитиРідна мова для мене - мова, яку я вивчаю з дитинства, на якій розмовляє моя сім’я. Сім’я в мене білінгвальна, мама-руська, тато - українець. Виховували мене у любові до двох мов. Саме тому я можу сказати, для мене рідні дві мови - російська і українська. У Севастополі виходить більш спілкуватися російською, а ось у розмовах з бабусею, друзями з Західної України розмовляю українською.
Я допускаю, що російськомовні діти можуть вважати українську рідною. Все залежить від сім’ї та школи, навіть від дитячого садочка. З дитинства потрібно привівати любов до мови.
Для більшості мешканців Севастополя рідна мова є проблемою. Хоча ні, рідна мова в них одна, російська. А ось українську завсім не поважають. Сумно, адже українську знає більша частина мешканців нашого міста. Пишатися потрібно, що ми моємо 2 мови. Але я знаю, що є люди різного віку, які поважають українську, хочуть її вивчати.
Заходи це дуже гарно, потрібно показувати красу мови, може так вороже ставлення до неї зникне.
Розвивати любов до мови можуть вчителі, нажаль таких зараз небагато, але вони є. Згадую свою першу вчительку української, вона так красиво розмовляла, що ми не могли собі дозволити відповідати російською. Саме так і повинно бути.
Перспективи не дуже радісні, бо в нас не цінують мову. А як розвивати те, що не цінуєшь? Чому з великою повагою до мови ставиться тільки Західний регіон. Любити мову потрібно, поважати. І власним прикладом усе це показувати потрібно. Може тоді і інші "підтягнуться".
Ось чомусь "Західний регіон з повагою ставиться до української мови", а поважати носіїв іншої не хочуть. Можливо якісь родичі (тьоті, бабусі, дідусі) у вашій родині ще матимуть прояви толерантності, а також більш сумлінні люди, а іншим палець в рот не клади - дай побути націоналістом. Такий тиск мене пригнічує. Чому я можу бути інтернаціоналістом, поважати й іншу мову, й особистість носія, а інші граються у "баранів" (вибачте). Вся світова історія керує подібним протистоянням принципів (релігій, культури). Якщо є один баран, то буде й інший. Вміти боротися тоді, якщо рідне в тебе намагаються забрати, а не кожний раз, якщо хтось мислить не так як ти, одягається не в те, що ти, робить не так, як ти.
ВидалитиТакі "барани",як ти вирижаєшся,Юлю,є всюди,як на Заході, так і на Сході, так і на Півдні. І неможливо сказати,де їх більше, не думаю,що Захід особливо виділяється...
ВидалитиПо більше б,звичайно, таких інтернаціональних людей,але,на жаль, не всі розуміють...
Дуже прикро, що такі є.
ВидалитиА ось мені особисто такі не зустрічалися. Усі мої знайомі, друзі, родичи ставляться з повагою до російської. Стосовно родичів то зрозуміло.
Був в мене один випадок. Я полюбляю футбол, ходжу на ігри. Одного разу на гру з нашою командою приїзжала команда зі Львову разом зі своїми вболівальниками.
Багато розмов про те, як ставляться мешканці Львову до нашого міста, тому очікували сварок між вболівальниками.
А на ділі вийшло, що приїхали адекватні люди,розмовляли українськю, співали пісні, це було так красиво. А якщо бачили, що співрозмовник зовсім не розуміє української,перходили на російську.
Після цього я вірю, нетолеранті люди є скрізь, але є й толерантні, і я вірю, що їх більше.
Юлечко, це ж ви не сваритеся? Може в нашому суспільстві "націоналізм" це вже страшне й лайливе слово, але на "національній ідеї" українство постало й розвинулося. Хіба позиція Франка, і Лесі, і Грушевського нас лякає?
ВидалитиПрикро, що молодь так песимістично дивиться на можливість толерантності і порозуміння. Не передало вам у спадок старше покоління впевненості й оптимізму.
Хоча дуже віриться, що все ж молодим під силу стане колись, у майбутньому, досягти толерантності і порозуміння у національному питанні,
Та просто я морально втомлююсь читати випади у дуже неприємній формі в адресу інших національностей, російськомовних громадянин, які здавна проживають на території України. Я вражена такою поведінкою дорослих людей. "Ти француз? Йди з наших земель, бо не пам'ятаєш, що було у 1914?". "Ти німець? Та ми вас розгромили у 1945". Де все подібне береться в людях? Я розумію, що так завжди буде й було, що це не тільки проблема в нашій країні ("якою мовою повинен говорити громадянин?"), а справа виховання. Тому і підводжу до того, що так, звісно, заходи необхідні в нашім городі, й акцентувати увагу потрібно саме на дітях-школярях-студентах, бо це майбутні громадяни своєї країни, але будь-яке подібне виховання не повинно "приходити з неба", все повинно мати підстави, бути вмотивованим. Акцентувати увагу на кращих часах в історії нашої країни, на кращих традиціях, на літературі, яка не тільки приносить естетичне задоволення, але й виховує морально-етичну особистість. На жаль, але багато хто вже забув, що позначає слово "мова", тому ми й маємо те, що маємо.
ВидалитиЯ не кажу, що нема проблиску світу в цьому тунелі. Може він є, але до нього ще довго йти - очі не бачать, а в серці надія є. Так й місто за одну ніч не збудувати. Все це питання часу.
Поняття рідної мови для мене- це мова, яку я вивчаю з 5го класу, половину свого життя. Для себе я можу назвати дві рідні мови - українська та російська. Бо тато в мене - українець, а мама - руська.
ВідповістиВидалитиНа жаль проблема рідної мови для севастопольця існує. Бо багато хто із севастопольців вважає рідну мову для себе- російську. Але є винятки. Є такі жителі нашого міста, школярі, люди старшого віку, які вважають для себе дві рідні мови.
Так, я вважаю що російськомовні севастопольські діти можуть вважати українську мову рідною. Цевсе залежить від родини. Якщо у родині поважають українську мову,вважають їїтакож рідною мовою, то й діти так само будуть вважати.
Цю любов потрібно привівати з самого дитинства,з дитсадка. Але на жаль, таких севастопольців дуже мало. І це дуже прикро. Потрібно поважати і знати мову тієї країни у якій ти живеш. Навіть у Севастополі. Багато людей, які вважать що Севастополь і нині російський город, тому вони нехочуть приймати українську мову.
Як я вже казала, розвивати любов до мови потрібно з дитинства. І не тільки щоб це робили у сім'ї, а й у дитсадку, у школі. Соціум теж впливає на розвиток дитини. На її думки, на її ставлення до культури.
Мову потрібно любити, поважати. Якщо хо одна людина буде це показувати, до неї будуть підтягуватись і інші, будут брати приклад з неї.
Це обов'язково потрібно показувати. І не тільки в нашій країні, ай за кордоном.
Дівчата! Читайте! Думайте! Менше слухайте корумпованих чиновників і політиканів! Це вони роблять із людини, що любить своє, рідне, "ворога народу". Зрозумійте: якщо людина поважає себе, вона не буде зневажати або ненавидіти інших... Але якщо їй постійно говорити про її меншовартнісність, "забувати" навіть про факт існування її мови, культури або зневажати їх - результат буде саме таким, який маємо сьогодні...
ВідповістиВидалитиПропоную до вашогої уваги цитату з Вікіпедії:
Націоналі́зм (фр. nationalisme) — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою.
У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичної захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси. Вона виявилася здатною забезпечити мобілізацію населення заради спільних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки.
В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють своє націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною та релігійною нетерпимістю. Така нетерпимість засуджується прихильниками поміркованих течій у націоналізмі.
Ось про що я й кажу. Коли в людини нема голови на плечах, вона буде слухати кого завгодно, та не розмірковуючи над тим "чи то правда, чи ні", буде все перекручувати. От й виходить в нас: одні хороші, а інші - чорна пляма на карті України.
ВидалитиЩодо "плями"... Коли я читаю на кожному стовпі "Мы имеем право на родной язык", то починаю думати, куди ж поділося моє право... і чому за нього мене ж і вилають, якщо я ризикну звернутися рідною мовою( Так що чорною плямою в Україні чомусь часто стають україномовні її громадяни...
ВидалитиІ справді, спілкуючись із севастопольцями та росіянами, я багато разів чула, як люди вже навіть не відрізняють слова "націоналізм" та "нацизм", тим паче, коли йдеться про українську мову та культуру. Але найбільше лякає те, що ці люди до такої степені впевнені в своїй правоті, що й не хочуть чути чужих переконань. Так хто ж тоді виходить нацистом?
ВидалитиОсь вам й Велике Непорозуміння: один на одного показують пальцем, а не помічають, як це може ображати. Де толерантність? Де повага до іншого? Їх нема. Навчати дітей поважати мову, яка не є для них рідною, можливо тільки за умови виховання повноцінної особистості. Чому я так люблю українську, хоча вона не є для мене рідною? Тому, що для мене це було велике задоволення: чути як розмовляє вчителька про цінності, якими завжди був славен український народ, про здобуття, про повагу до всіх і кожного. Яке було задоволення приходити зі школи та переказувати вірші Шевченка та Франка дідусеві, бо він їх так полюбляє. Яке це щастя було, коли він подарував "Кобзаря" та побажав, щоб я завжди шанувала те, що було важливо в його родині, що перейняла й наша. Чому люди, які від'їжджають закордон, народжують там дітей, намагаються навчити їх і своєї рідної мови? Тому що так виховували (не тільки батьки, а, я впевнена, й вчителі).
ВидалитиЦе прекрасно,Юлю,що тебе так виховували, і це справді радує! Але,на жаль, не всім російськомовним так пощастило, як тобі. Деякі "українці" чомусь думають, що взагалі можуть не сприймати українську, як мову...це і обурює...через це і виникає ворожнеча.
ВидалитиЯ вважаю, що для цієї теми варто окремий блог завести... Адже тут стільки дописів, що я аж заплуталась))
ВідповістиВидалитиДякуємо, що відгукнулися, тема складна й навіть болюча. Іноді варто говорити відверто, навіть якщо знаєш, що не всі зрозуміють, бо якщо ти ніколи не висловлював свою позицію, то в тебе й не було нагоди дізнатися чи є в тебе однодумці. Добре, що в нашому середовищі, ми спробували послухати, може хтось і прислухається до думок інших.
ВідповістиВидалитиВи праві, що найголовніше уникати образ. Але у нашому житті чомусь склалася однобока ситуація, україномовні українці увесь час мають підлаштовуватися під російськомовних громадян, щоб їх не дай Боже не образити, а навпаки буває?
Ну, хіба, що наші студенти демонструють істинно вихованість і толерантність, їх не дивує, що українська може бути мовою спілкування. Але чи зможуть вони зберегти це ставлення й після завершення навчання? Чи зможуть виховати своїх дітей, можливо показати гарний приклад двомовного спілкування іншим севатопольцям? Чи стане нашим студентам на це сили?
***
ВідповістиВидалитиУкраїна як держава своїм історичним і культурним розвитком відстояла й заслужила право на українську мову. Невже держава Україна не заслуговує на те, щоб українську поважали, а й отже й знали усі громадяни України. Знали й могли спілкуватися не тому, що вона гарна чи милозвучна. Погодьтеся, для кожної національності і народності своя мова й милозвучна, й красива, й багата, й виразна - бо вона рідна. І ти в ній і багатший, і виразніший, і милозвучніший.
Україні "пощастило" з історією - багато хто, з тих хто говорить російською, або вже володіє російською краще, ніж українською, насправді генетично, за своїм родоводом, мав би бути україномовним (це десь та й прозирне, і йдеться не про гортанне Г).
Були різні часи для українців: щоб вижити і прожити, від національності і відмовлялися, і ховали її, і прізвища переінакшували, переїжджали, мігрували, опинялися в іншому мовному середовищі, до якого прилаштовувалися. Узагалі севастопольці, особливо молодь, не так багато знає про те, як україномовним жилося за часи Радянського союзу.
Статус української був декларованим – офіційні свята, вишиванки і пісні… Лише село берегло українську – на нього сили не вистачило, а от міста русифікувалися потужно, українці прилаштовувалися до умов російськомовного життя, бо інакше - ні освіти, ні посади. Хто міг в родинному колі зберігав своє батьківське, а вийшов за поріг – будь ласкавий - у нас мова міжнаціонального спілкування. Ми відвідували російськомовні садки, навчалися в російськомовних школах, наші батьки між собою говорили рідною, а на виробництві, з керівництвом російською. І це тривало не одне десятиліття, так росло не одне покоління. То що тепер дивуватися, що начебто небагато тих, хто українською говорить. Так їх зараз і не може бути багатою, скільки поколінь втрачено, то скільки часу має пройти, щоб відновитися, ожити.
Бажаємо усім учасникам нашого спілкування толерантних комунікативних взаємин. Хай на вашому щляху зустрічаються частіше багатомовні, різнобічно розвинуті. Хай із нашого життя поступово зникне українонетерпимість, а велична й могутня російська культура (мова, література) хай квітне й несе насолоду, щириться в культурному просторі, а не на політичних теренах.
ВідповістиВидалити